Родити себе

(вівторок ХХХ тижня Звичайного періоду)

Брати! Я вважаю, що страждання теперішнього часу нічого не варті порівняно з майбутньою славою, яка має з’явитися в нас. Усе творіння з упованням очікує з’явлення Божих синів. Адже творіння підкорилося марноті не добровільно, а через того, хто його підкорив, з надією, що саме творіння буде визволене від рабства тління – для свободи слави дітей Божих.
Бо знаємо, що все творіння разом стогне і страждає аж донині. Та не тільки воно, але й ми самі, маючи зачаток Духа, самі в собі стогнемо, очікуючи усиновлення та викуплення нашого тіла. Адже ми надією спаслися. Надія ж, яку бачимо, вже не є надією, бо хіба надіється хтось на те, що бачить? Коли ж надіємося на те, чого не бачимо, то з терпінням очікуємо його.

Рим 8,18-25

Вчора святий Павло закінчив несподіваною думкою про страждання Божий дітей. Щоб ніхто не думав, що такий достойний титул рятує від труднощів існування. Сьогодні ж він продовжує: теперішнє життя не рай. Все створіння – і ми з ним – стогне і страждає. Бо скероване в майбутнє, не закривається в тісних рамках теперішнього часу.

Актуальний стан подібний до… болів пологів. Життя буде потім, свобода Божих дітей у повноті настане після земного існування. Надія веде нас вперед і додає відваги ставити чоло всім труднощам. “Зачаток Духа” в нас, певний завдаток майбутнього, запевняє, що християнська надія має сенс і роз’яснює темінь.

Про світло надії прошу Тебе, Господи!