Батьківське повчання Павла (субота ХХІІ тижня Звичайного періоду)

Брати! Я застосував до себе й до Аполлоса ці речі задля вас, щоб ви навчилися від нас не більше від того, що написано, аби ви один перед одним не ставили себе вище за інших. Бо хто тебе виділяє? Що ти маєш, чого б ти не отримав? А якщо отримав, то чому хвалишся, неначе той, хто не одержав? Ось ви вже наситилися, ось ви збагатилися і без нас стали панувати. О, якби ви насправді запанували, щоб і нам з вами панувати!
Але я вважаю, що Бог поставив нас, апостолів, останніми, наче приречених на смерть, адже ми стали видовищем для світу, для ангелів і для людей. Ми нерозумні заради Христа, ви ж мудрі в Христі; ми немічні, ви сильні; ви в пошані, ми в безчесті. Навіть дотепер ми голодні та спраглі, голі й биті; ми тиняємося, трудимося, працюючи власними руками. Коли нас ображають, ми благословляємо, коли переслідують – терпимо, коли лають – молимося; ми стали, наче сміття для світу, для всіх непотріб, аж досі.
Не соромлячи вас, це пишу, але повчаю як своїх любих дітей. Бо хоч і маєте безліч учителів у Христі, але отців небагато; я ж через Євангеліє породив вас у Христі Ісусі.

1Кор 4,6б-15

Апостол Павло по-батьківськи повчає, бо не може байдуже дивитися на помилки вірних. Іноді потрібно вжити гострих слів, якщо це допоможе слухачам! І ставить перед ними приклад апостольського служіння, що не являється джерелом доходів чи слави. Прекрасний приклад місії проповідників Євангелія!

Але чому Павло це робить? Життя апостолів – ще один приклад втілення безумства хреста. Екзальтовані корінтяни думають, що вони вже осягнули спасіння, вони вже царюють, вже у славі. На противагу їм, Павло описує своє життя – він став сміттям, непотрібом. Всі негоди й труднощі переживає з дивною логікою: “Коли нас ображають, ми благословляємо, коли переслідують – терпимо, коли лають – молимося”.

Спокуса відчувати себе вже у славі і втеча від твердої дійсності. Доля апостолів – “бути наче сміття для світу, для всіх непотріб” – є також долею всіх християн, справжніх учнів розп’ятого Ісуса. І жити все це благословляючи, терплячи, молячись. Бо християни вірять у добро і знають, що до цього добра часто йдеться через терні. Лише мудрість хреста дає правильне розуміння нашої дійсності.