Слуги Євангелія (п’ятниця ХХІІ тижня Звичайного періоду)

Брати! Нехай кожний вважає нас слугами Христовими та управителями Божих таємниць. А від управителів вимагається, щоб кожний був вірний.

Тож мені найменше залежить, як про мене судите ви або який взагалі людський суд, бо я і сам себе не суджу. І хоч я ні в чому не відчуваю себе винним, але цим я не є виправданий. Адже Той, хто мене судить, то Господь.

Тому передчасно нічого не судіть, доки не прийде Господь, який і освітить укрите в пітьмі, і виявить задуми сердець, – тоді кожному буде похвала від Бога.

1Кор 4,1-5

Подібні вислови апостола можуть визвати різну реакцію: апостол вважає себе вищим від людського суду? Тобто, ніхто не може вказати йому на недоліки? Це не так, бо все життя апостола Павла показує, як він готовий до дискусії та критики. То що він має на увазі?

Словами “слуга” та “управитель” Павло чітко дає розуміти як він сприймає свою місію: проповідування Євангелія це справа Христа. Євангелія не його власність, не його ініціатива. Він лише виконує те, що йому доручено Іншим. Тому ставить себе на правильне місце, підрядне.

А хто як сприймає це служіння – це особиста відповідальність кожного зокрема. Служитель має виконувати отримане завдання незалежно від сприйняття. Комусь сподобається, комусь ні. Так завжди було і буде. Апостол має бути апостолом, тобто посланцем, що виконує волю того, хто його послав.

Коли ж Павло говорить про те, що навіть він сам себе не судить, то виражає  важливу думку: “І хоч я ні в чому не відчуваю себе винним, але цим я не є виправданий. Адже Той, хто мене судить, то Господь”. Навіть якщо моє сумління не проявляє жодних докорів до того, що я роблю, це не значить, що я без провини, “цим я не виправданий (чи “усправедливлений”)”. Оправдовує лише Господь, Він судитиме. Це зовсім не причина для повної байдужості чи якоїсь похвали, а радше заохочення до більшої довіри в милосердя Боже та Його любов. Наше оправдання – благодать, дар.