Справжня сила слова (понеділок ХХІІ тижня Звичайного періоду)

 

Я, брати, коли прийшов до вас, не прийшов звіщати вам Божу таємницю вишуканими словами й мудрістю, бо я вирішив не знати серед вас нічого, крім Ісуса Христа, і то розп’ятого.
Тож перебував я серед вас у немочі, в страху і у великому трепеті; і моє слово, і моя проповідь – не в переконливих словах мудрості, а в проявах Духа та сили, щоб ваша віра була не через людську мудрість, а через Божу силу.

1Кор 2,1-5

Павло продовжує думку з попереднього читання, вказуючи на те, як безумство хреста втілилося в ньому самому. Він абсолютно не хвалиться тим, що зробив й осягнув у Корінті. Бо цей плід його проповідування не залежить від нього. Апостол представ перед ними таким: “в немочі, в страху і у великому трепеті”.  А прийшов він з Афін, після блискучої промови в ареопазі, коли цитував їхніх поетів та філософів. І що? І нічого… Поразка, лише кілька людей прийняла Христа. В Корінті все навпаки. Мало блиску в словах, а спільнота процвітає.

Необхідно коригувати свої погляди про силу переконання словами. У вірі переконує не красномовність чи логіка, а Святий Дух. Ораторів гарних словес, що обіцяють так багато, чуємо майже кожного дня. Коли розмовляємо з іншими про такого Бога, що помирає на хресті, то логіка починає уступати. Тож не варто занадто хвилюватися чи зачинати якісь словесні баталії, що перетворюються в казна-що. Потрібно сповіщати Добру Новину, але результат не залежить від нашого красномовства. Краще більше взивати Святого Духа, аби він діяв в людських серцях і проявляв Божу силу.