Хто мене веде?

(субота ІІ тижня Адвенту)

І повстав Ілля, пророк мов вогонь,
і слово його як світоч палало.
Він навів на них голод
і в ревності своїй зменшив їхню кількість.
Словом Господнім небо замкнув,
а й тричі вогонь із нього звів.
Як ти прославився, Іллє, чудесами!
Хто би похвалився рівністю з тобою?
Полум’яний вихор вхопив тебе –
колісниця з вогненними кіньми.
Ти, як написано, приготовлений на часи прийдешні,
аби вгамувати гнів Господній
перед тим, як він спалахне,
щоб навернути серце батька до сина
і відновити покоління Якова.
Щасливі ті, які тебе бачили
й які заснули у твоїй любові.

Сир 48,1-4.9-11

Автор книги Сираха подає неоднозначний опис Іллі (якого Ісус потім ототожнює з Йоаном Хрестителем): він і вогонь, він і “навів на них голод і в ревності своїй зменшив їхню кількість“. Не міг він бути добрим для всіх. Його місія – ставити вимоги, взивати до змін, закликати до покаяння.

Нам потрібні такі пророки, які – мов вогонь – могли би зігріти, слова яких би могли освітити, а часом і покартати за байдужість та помилки. Бог і Його Слово необхідні, без них ніяк. Але окрім цього, потребуємо конкретних людей (тепер, сьогодні), які би нас спонукали до дії, “аби вгамувати гнів Господній“.

Хто для мене є таким пророком? Кого слухаю в моєму житті? Хто його освітлює? А, може, і я маю бути таким світочем для інших?

Господи Ісусе, постав правильних поводирів на моїй дорозі, щоб я міг йти шляхом спасіння в їхньому доброму товаристві!