Червона нитка історії

(середа ХХХІІІ тижня Звичайного періоду)

Я, Йоан, глянув, і ось – на небі двері відчинені, і перший голос, який я почув, – наче звук сурми, заговорив зі мною і сказав: «Підіймися сюди, і Я покажу тобі те, що має статися після цього!»

І одразу я був у дусі. І ось, на небі стояв престол, і Той, хто сидів на престолі. Той, хто сидів, з вигляду був подібний до каменя яшми й сердоліку, а райдуга довкола престолу була подібна до смарагдової. А навколо престолу було двадцять чотири престоли, і на престолах – двадцять чотири старці, які сиділи й були зодягнені в білий одяг, і мали на своїх головах золоті вінці. І від престолу виходять блискавки, і шуми, і громи. Сім же світильників, що горять перед престолом, – то сім Божих духів.

А перед престолом – наче скляне море, подібне до кришталю. Серед престолу й довкола престолу – чотири істоти, повні очей спереду і ззаду. Перша жива істота була подібна до лева, друга істота подібна до теляти, третя істота мала таке обличчя, як у людини, а четверта істота – подібна до орла в польоті.

І чотири істоти, кожна з яких має по шість крил, довкола і всередині повні очей, не мають спочинку ні вдень, ні вночі, говорячи: «Святий, святий, святий Господь Бог, Вседержитель, який був, який є і який приходить!»

І як тільки живі істоти віддадуть славу, честь і подяку Тому, хто сидить на престолі, який живе віки віків, – двадцять чотири старці падають перед Тим, хто сидить на престолі, й вклоняються Тому, хто живе віки віків, і кладуть свої вінці перед престолом, кажучи: «Достойний Ти, Господи і Боже наш, прийняти славу, честь і силу, адже Ти створив усе, і завдяки Твоїй волі все постало і було створене!»

Одкр 4,1-11

Після листування Христа з Церквами ( на жаль, під час Літургії читаються лише три листи із семи), Йоан повстає перед Богом, аби там отримати одкровення щодо майбутнього світу. Той голос, що на початку книги наказав йому писати до Церков (1,10-11), тепер відкриває апостолу тайни неба. Образи прикликають подібні видіння в пророків Ісаї та Єзикиїла. Але тепер відкривається більше, ніж зрозуміли ці пророки Старого Завіту.

“І одразу я був у дусі. І ось, на небі стояв престол, і Той, хто сидів на престолі“. У дусі на небі – небо не місце, а стан душі. Може бути і в мені.

Йоан не осмілюється називати Бога по імені, а лише описово каже: “Той, хто сидить на престолі, який живе віки віків“. Бог завжди більший за наші слова та уяву.

І що найважливіше: Йоан в духові піднесений на небеса, де споглядає небесну літургію. І саме там йому відкриється теперішнє/майбутнє землі. Не земля – з людськими подіями та рішеннями – являється головним протагоністом історії. Історію веде Той самий, що сидить на престолі, який живе віки віків, який є, який був і який приходить. Людська історія не розвивається автономно, незалежно від Бога. В дійсності це Він веде історію. І веде до того завершення, яке побачимо наприкінці книги. Це велика втіха знати, що те, що з нами відбувається, не залежить від якоїсь сліпої долі, випадку чи рішень людських володарів. Над усім є Бог. І Він веде світ до тріумфу Бога.

Господи Боже, що возсідаєш на престолі слави у небесах людської душі, який є, який був і який приходить, довіряю Тобі історію мого життя, моєї держави та всього світу. Дай з літургії Твого прославлення зачерпнути сили і правильного бачення сенсу того, що відбувається!