“Усе можу в Тому, хто мене зміцнює” (субота ХХХІ тижня Звичайного періоду)

Брати! Я дуже зрадів у Господі, що ви тепер знову отримали змогу піклуватися про мене. Ви й раніше піклувалися, але не мали відповідної нагоди. Кажу це не тому, що чогось потребую, бо я навчився бути задоволеним тим, що є. Вмію жити і в нестатках, умію жити і в достатку. Звик до всього і в усьому: і насичуватися, і голодувати, мати достаток і терпіти нестаток. Усе можу в Тому, хто мене зміцнює.

Втім, ви добре зробили, взявши участь у моїх труднощах. Знайте ж ви, филип’яни, що на початку поширення Євангелія, коли я вийшов з Македонії, жодна Церква не взяла участі в справі давання і приймання, – тільки ви одні; так що аж двічі посилали ви до Солуня на мої потреби. Не тому, що я шукаю дарів; ні, я шукаю плоду, який примножує вашу славу.

Я одержав усе і повністю забезпечений. Мені вистачає всього, відколи я одержав від Епафродита те, що ви послали, це – ніжні пахощі, приємна жертва, яка до вподоби Богові. А мій Бог, згідно зі своїм багатством, нехай задовольнить усяку вашу потребу, у славі, в Христі Ісусі.

Флп 4,10-19

Останній уривок з послання до Филип’ян. Знову святий Павло вставляє автобіографічні нотатки, аби ще більше підкреслити роль християнської спільноти, до якої звертається. Для них це нагода зростати у вірі, тобто у практичній любові.

Павло визнає: “я навчився бути задоволеним тим, що є”. Яка життєва мудрість! Він навчився, це не спонтанна риса. Життя апостола не було райдужним. Місія Божого посланця не стає забезпеченням від негод. Вони його вчать, виховують. Що дає йому мир? “Усе можу в Тому, хто мене зміцнює”. Не вберігає, не рятує, а зміцнює. Бог – сила християнина!

Ісусе Христе, мій Боже, вчи мене жити все з Тобою і в Тобі!