Вдячний за… (понеділок ХХІ тижня Звичайного періоду)

 

Павло, Силуан і Тимотей – Солунській Церкві в Бозі, нашому Отці, й Господі Ісусі Христі: благодать вам і мир від Бога, нашого Отця, і Господа Ісуса Христа. Ми повинні постійно дякувати Богові за вас, брати, як і належить, бо ваша віра дуже зростає, і в кожного з усіх вас посилюється любов один до одного. Тож ми самі хвалимося вами в Божих Церквах за вашу витривалість і віру в усіх ваших переслідуваннях і утисках, які ви зазнаєте. Це доказ праведного Божого суду, щоб ви стали гідні Божого Царства, задля якого й страждаєте.
Ми молимося завжди за вас, щоб наш Бог зробив вас гідними покликання і наповнив міццю кожне бажання добра та кожне діло віри, щоб у вас прославилося Ім’я Господа нашого Ісуса, а ви – в Ньому, за благодаттю нашого Бога і Господа Ісуса Христа.

2Сол 1,1-5.11б-12

Розпочинаємо слухання Другого послання святого Павла до Солунян, одне із найперших послань цього апостола та взагалі книг Нового Завіту.

Апостол постійно розпочинає свої листи подякою. Вдячність – важлива риса християнина. Вміти зауважити добро і пов’язати це добро з Богом, джерелом усякого блага. Християни Солунської Церкви зносять переслідування, є нагода пожаліти, понарікати, поплакати. Але апостол навіть в такому нерадісному контексті має за що дякувати Богу. Бо християни навіть у такий час вміють дуже зростати у вірі (буквально важко перекласти цей вираз, щось на кшталт “гіперрост”) та посилювати свою взаємну любов.

Господь посилає новий день. В ньому може статися щось із категорії “переслідувань та утисків”. Не без цього, цей світ такий. Але можемо рости в духовному вимірі. Вміти дякувати за те добро, яке є. І навіть серед страждань зростати у любові до інших.

Дякую, Боже, за те, що маю!